СКРУТ1, у, ч., розм. Те саме, що скру́та. —— В мене велике господарство, в мене великий скрут; я не вмію до півдня спати, а з півдня по хатах походжати та люльку смоктати,— дзигорала [цокотала] Онися над правим вухом у Балабухи (Н.-Лев., III, 1956, 177); Ми отак молоком більше перебиваємося, бо такий скрут — ніколи ще такого не було… (Кос., Новели, 1962, 113).
До скру́ту тре́ба — конче потрібно, необхідно. Туди [додому] він не часто забігав; хіба вже до скруту чого треба, то зайде (Мирний, III, 1954, 67); Як прийшло́сь (при́йдеться, припаде́ і т. ін.) до скру́ту кому — коли було (буде) важко, у важкий час, у важких обставинах. Отак тепер і зо мною сталось. Було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! (Шевч., VI, 1957, 45); [2-й чоловік:] Як припаде тобі саме до скруту, от тоді той глитай і притириться в гості, ну і муситимеш накинути процент!.. (Кроп., І, 1958, 479).
СКРУТ2, у, ч., діал.
1. Поворот. Вона, плачучи, гляділа за ним з містка, поки не щез на скруті за горбочком (Фр., І, 1955, 364); Коли з’їздили в лісі з гори, вдарилося колесо на скруті до сухого пня, а віз перевернувся (Март., Тв., 1954, 221).
2. Петля, кільце, виток. Шумить і грізно б’ється о каміння ріка Стрий, перепливаючи срібною гадюкою в три скрути невеличке гірське село (Фр., III, 1950, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 326.