СКРИ́ТИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до скри́ти. Юрми розбуджених звуків тривожно несуться в повітрі, а по чорній землі, скритий у пітьму, пливе людський потік (Коцюб., II, 1955, 363); Він не міг витримати цього фарисейського співчуття, сього погано скритого задоволення, що світилося в очах усіх цих милих добрих сусідів (Хотк., II, 1966, 178); // скри́то, безос. присудк. сл. Де було скрито таємне? У хвилях? В безодні? (Л. Укр., IV, 1954, 283); Все дає нам рідний край. Скільки в надрах його скрито!.. Батьківщина — то наш рай (Граб., 1, 1959, 316).

2. у знач. прикм. Який тримають у таємниці; прихований. Їй здавалося: та щира привітність Одарки, та її ввічливість та шаноба мали за собою якусь скриту надію, котру вона досі не показувала (Мирний, III, 1954, 355); Скрита могутня сила заволоділа і її молодшою дочкою Ольгою (Кобр., Вибр., 1954, 12); Тиміш, мабуть, теж віддав себе тій скритій боротьбі, що точиться в селі між прихильниками Миронця і друзями агронома Яроша (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 321.