СКРИПИ́ЦЯ¹, СКРЕПИ́ЦЯ, і, ж., заст. Масивні дерев’яні кайдани. Ой, на руки кайдани, На ноги скрипиці Та й вкинули сіромаху В темную темницю (Укр.. думи.., 1955, 69); Забили в скрепицю [вдовиченка], Та й повезли до прийому (Шевч., II, 1953, 253).

СКРИПИ́ЦЯ², і, ж., розм. Те саме, що скри́пка. Та й гарно ж грали [музики]..: скрипиця так і виспівує, бубни гудуть, гуркотять, цимбали, мов дзвоники, дзвонять (Стор., І, 1957, 147); Цимбали б’ють, жаліблива скрипиця Дзвенить плачем (Мал., II, 1948, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 319.

Скрипиця, ці, ж.

1) Колодка, деревянные кандалы. Візьміть Палія Семена та забийте в кайдани, а на руки скрипиці. О. 1862. VIII. Скували ніжки да скрипицею. АД. 1. 79.

2) Въ блокѣ, на кот. подвѣшивается въ ткацк. станкѣ начиння, скрипицями наз. та часть блока (жабки), въ которой обращается каточекъ. Шух. І. 256.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 144.