СКРИВА́ВЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до скрива́вити. [Орфей:] Мені самому казкою здається, що руки сі, скривавлені від праці, колись могли перебирати струни (Л. Укр., І, 1951, 446); Похапцем пошукав [граф] у гаманці й мовчки ткнув хлопцеві в його скривавлені собачими зубами пальці три карбованці (Донч., III, 1956, 52); * Образно. Схід був скривавлений світанком, і море вгамувалося (Рибак, Що сталося.., 1947, 166).

2. у знач. прикм. Залитий, покритий, замазаний, забризканий кров’ю. Раду поспішився вкинути у вогонь скривавлену.. одежу (Коцюб., І, 1955, 376); Лежала [дівчина] скривавлена, нерухома, може, навіть мертва, на трупі батька (Фр., VI, 1951, 159); Стояв [офіцер] осторонь і долонею витирав скривавлене обличчя (Головко, II, 1957, 458); Вийшла бабуся на дорогу, підняла скривавленого гусака (Рибак, Помилка.., 1956, 60); * Образно. Тривожний, скривавлений, голодний відходив у безвість 1919 рік (Гжицький, Вел. надії, 1963, 6); Скривавлений день на дорогах лягає, І вечір дозорцем встає мовчазним (Перв., II, 1958, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 316.