СКРЕБА́ЧКА, и, ж.
1. Знаряддя у вигляді гострої лопатки для зшкрібання чого-небудь. Прибирання з верстата дрібної стружки і пилу виконується за допомогою щітки, скребачки або ганчірки (Фрез. справа.., 1957, 236); Скребачками і садовими щітками очищають дерева від лишаїв, моху і відмерлої кори (Колг. енц., II, 1956, 451); // Лопата на довгому держалні для зчищання льоду, бруду і т. ін. Словами криги не зрубаєш. Треба брати в руки ломи, скребачки, лопати і негайно очистити від льоду вулиці і тротуари (Веч. Київ, 21.I 1963, 1).
2. Великий ківш з гострим краєм для зачерпування грунту або яких-небудь сипких матеріалів. Транспортер підхоплює дерев’яними скребачками гній і виносить його за межі приміщення (Рад. Укр., 24.V 1962, 2).
3. Пристрій в конвейєрах, що пересуває насипний вантаж. Контурна скребачка.
4. Металева пластинка, прикріплена біля входу у приміщення для зчищання бруду з взуття. Перед входом у курник роблять скребачки для очищення взуття від бруду (Зоол., 1957, 128).
5. архл., рідко. Те саме, що скребло́ 1. Відколюючи від кремінного куска гострі трикутні пластини, людина навчилася виготовляти кам’яні гостронаконечники та скребачки (Іст. СРСР, І, 1957, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 313.