СКО́ШУВАТИ1, ую, уєш, недок., СКОСИ́ТИ, скошу́, ско́сиш, док., перех.
1. також без додатка. Зрізати косою або косаркою траву, збіжжя і т. ін. Сьогодні зранку на ставку скошуватимуть рогозу та комиш (Донч., І, 1956, 50); Поки жнемо — доти й їмо, а як скосили — то все й поїли (Укр.. присл.., 1955, 46); [Казидорога:] А він тим часом поле вибрав і засіяв, луку скосив і забрав сіно (Фр., IX, 1952, 389); Одцвілися волошки у липні, А у серпні скосили жита (Нех., Під.. зорею, 1950, 172); * У порівн. Купка [людей] заколихалася, затупцювалася. Це зразу, мов її хто косою скосив, пала на коліна додолу (Мирний, III, 1954, 308); Повела [кохана] очима, як скосила, Холодком повіяло від неї (Мал., Звенигора, 1959, 52); // перен. Різким ударом збивати, зрізувати що-небудь. Зненацька бронемашини відкрили вогонь. Кулемети їх, як ножем, скошували стебла соняшників та кукурудзи, в якій залягли наступаючі (Гончар, II, 1959, 318); Дуб падав не сам. За одним замахом він скосив десятки дерев, що росли поблизу (Загреб., Європа 45, 1959, 49).
2. перен. Позбавляти життя; знищувати, вбивати. Рушай, друже, борозною, Доки служить сила, Доки доля серед поля Обох не скосила (Граб., І, 1959, 521); Тиф скосив сестру так швидко і раптово… (Сос., II, 1958, 417); Іван вогнем із автомата Скосив п’ятьох [фашистів], що йшли на нього (Підс., Загули.., 1960, 52); — Не судилось мені бути коханою жінкою і дружиною. Вже у самому Берліні недобиті фашисти скосили мого рідного Ваню (Козл., Сонце.., 1957, 20); // безос. Розпоряджаючись, він стояв уже під самим світлом, де його щомиті могло скосити бандитською кулею (Гончар, II, 1959, 170).
Смерть скоси́ла див. смерть.
СКО́ШУВАТИ2, ую, уєш, недок., СКОСИ́ТИ, скошу́, ско́сиш, док.
1. перех. Надавати чому-небудь косої форми, положення, напряму. Для зменшення тертя об метал бокові грані свердла скошують під кутом 2-3&́186; (Практ. з машинозн., 1957, 70); — Бог з ними, з його книжками! Я давно його книжок не читаю й не читатиму. Нехай вже Ольга читає, — сказала Катерина з злістю, скосивши набік свій рот (Н —Лев., I, 1956, 568).
2. перех., що і неперех., чим. Повертати, обертати в певний бік (очі, погляд). Він сидить у повній задумі, весь час.. скошуючи очі вбік (Ю. Янов., І, 1958, 136); — Хочеш, я їх зараз вкладу! — прошепотів Леонід, скошуючи погляд на німців (Гончар, IV, 1960, 60); Лазар скосив жовті білки і скривлений дивився услід йому з лихою цікавістю (Коцюб., II, 1955, 192); Подаючи Кифорові вогню, вчитель ще раз скосив на нього оком (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 310.