СКОТИ́НЯЧИЙ, а, е. Прикм. до скоти́на. Понеслися голоси пташкові, понеслися крики людські, заводи скотинячі і все дужче-дужче зливались у один голос (Мирний, І, 1954, 66); Широко втоптана дорога стала вужчою. Із села йшла розложисто, багато скотинячих і людських ніг її топтало (Хотк., Довбуш, 1965, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 307.