СКОТА́Р, я́, ч.

1. перев. мн. Ті, що займаються розведенням скоту. Скотарі мали собі од вітру.. халабуди,.. вони кошами прозивались; їх ставили на колеса, щоб легше було перевозить на друге місце (Стор., І, 1957, 267); Лівобережні племена кочових або напівкочових скотарів рушили на Правобережжя, перетворюючи ниви в пасовища (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 84).

2. Робітник, що доглядає, вирощує скот. З темної лісової гущавини на той [трембіти] звук відкликається інший, різкий голос — то ріг скотаря (Фр., III, 1950, 8); Серафима вважалась на Дослідному старшим скотарем тваринницької ферми (Дор., Не повтори.., 1968, 103); Оплата праці скотарів розроблена так, щоб стимулювати їх до кращого догляду, одержання вищих приростів (Хлібороб Укр., 9, 1963, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 307.