СКОРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СКОРИ́ТИСЯ, скорю́ся, ско́ришся, док.
1. Ставати залежним від чиєї-небудь влади, виявляти покірність завойовникам, володарям; підкорятися. Болгари не скорялись Візантії. У відповідь на жорстоку розправу Никифора каган Крум зібрав велике військо, підняв всю Болгарію (Скл., Святослав, 1959, 205); Він наказує запорозьким молодцям залишатися спокійно по селах, скорятися коронному гетьманові і судовій місцевій владі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 30); Недобитки січової руїни, хоробріші, завзятіші, не скорились ворогові, звили собі гніздо в Туреччині (Коцюб., І, 1955, 334); Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив: Сина Атрея убив, і народ йому мовчки скорився (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 65).
2. перен. Ставати повністю освоєним, робитися придатним для використання. Любо йому силу свою прикладати, любо відчувати, як перед тією силою скоряється залізокам’яна порода (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 10); Нам скорилися ріки і гори, І піски невідомих пустель (Уп., Укр. поема, 1950, 52).
3. Покорятися, ставати покірним чиїй-небудь волі, впливу і т. ін. Минають роки.. Як і раніше, виводять його на муштру. Та, як і раніше, не скоряється його душа (Ів., Таємниця, 1959, 217); Батько кінчає свій вік, а син починає. Синові легше скоритись (Коцюб., II, 1955, 155); Довелось Ользі скоритись і залишитись в селі для зв’язку (Цюпа, Три явори, 1958, 44); Вперше хлопець відкрито не скорився материній волі (Гончар, Тронка, 1963, 101); — Вже й тепер чують далекі й близькі народи — піднімається з руської землі сила, і не буде в світі сили, яка б не скорилася їй… (Довж., І, 1958, 276); // Піддаватися дії чого-небудь, потрапляти під вплив чогось. Коли її привели в комендатуру на допит, вона, немовби скоряючись натхненню,.. зразу від порога попрямувала до столу й, спритно взявши маузер, що лежав там, застрелила двох офіцерів гестапо й двох солдатів (Довж., І, 1958, 299); — Мамо, мамо! — Доччин голос наче теплом обхлюпує жорстке серце матері. Одарка, мимоволі скоряючись ніжній силі, робить рух назустріч дочці (Речм., Весн. грози, 1961, 108); Скоряючись якомусь передчуттю, поверталася [Олена] не шляхом, а стежкою через молодий лісок (Вільде, Сестри.., 1958, 13); Харкевич був певен, що прізвище командира дивізії змусить пихатого лейтенанта скоритись (Голов., Тополя.., 1965, 12); // Беззаперечно слухатися кого-небудь. Так кортіло до вікна — і діти почали.. хлипати. Але мама гримнула, і доводилося скорятися (Смолич, II, 1958, 29); — Води… — Не можна, товаришу командир. — Дорош скорився. Ліг на траву (Тют., Вир, 1964, 320); Зорина так наполегливо і ласкаво просила прийти, що мусив [Боровий] скоритися (Грим., Незакінч. роман, 1962, 128); // Ставати слухняним, підкорятися (про тварин). Укритий милом кінь важко хропів, але, скоряючись руці володаря, то злітав на пагорб, то знову спускався в долину (Кочура, Зол. грамота, 1960, 113); Напівдикі степові коні не одразу скорялися людині (Тулуб, В степу.., 1964, 319); Почувши наказ, пес не хотячи скорився. Він спинився на місці, але гавкати не переставав (Трубл., Шхуна.., 1940, 29).
Скоря́тися (скори́тися) вла́ді — визнавати яку-небудь владу. Вночі далеко було видно заграву пожежі, що спалахнула в долині Черемоша. Горіли хати тих, хто не скорився владі (Петльов., Хотинці, 1949, 170); Скоря́тися (скори́тися) нака́зові (дисциплі́ні, зако́нові і т. ін.) — беззаперечно дотримуватися наказу (дисципліни, закону і т. ін.). Закінчивши огляд, обидва нові лікарі, скоряючись мовчазному наказові чергового, вийшли з палати (Шовк., Людина.., 1962, 325); Скоряючись дисципліні, Козаков, звичайно, виконав би всякий наказ командира (Гончар, III, 1959, 432); Його бабуся, скоряючись благородному законові поколінь, перед смертю садовила маленький пагінець майбутнього клена (Ле, Право.., 1957, 61).
4. Примирятися з чим-небудь, приймати що-небудь, не сперечаючись, без опору. Важливий є факт, що зміну нашої економічної політики ми провели, скоряючись виключно практичним обставинам і необхідності, яка випливала із становища (Ленін, 44, 1974, 42); Раїса скорилась. Вона з покорою приймала грубість о.Василя (Коцюб., І, 1955, 331); Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз, тупо скоряючись долі (Гончар, III, 1957, 451); Тільки ж мій дух не схитнувсь, не скорився лихій я негоді, Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду (Зеров, Вибр., 1966, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 305.