СКОРОМИНУ́ЩИЙ, а, е. Який швидко минає, проходить (про час, роки, стан і т. ін.); недовговічний. Бували в мене в перших днях шкільного життя прикрості з товаришами, але ті прикрості були хвилеві та скороминущі (Фр., XVI, 1955, 432); Поки нашого віку, втішаймось Скороминущим життям (Зеров, Вибр., 1966, 262); Марині стало шкода цієї короткочасної зими, як свого скороминущого дитинства (Дмит., Наречена, 1959, 163); // Який відбувається, триває недовго. Раз у раз переконувались ми, що талант перемагає всі скороминущі літературні моди, що справжньому талантові, як вода рослині, доконче потрібна життєва, жива вода правди, без неї він засихає (Рильський, Веч. розмови, 1964, 144); Вона ще більше схудла за останній час, на засмаглому обличчі іноді випливала легка скороминуща посмішка (Жур., Вечір.., 1958, 190); Тіні надворі робилися довгі, швидкі й скороминущі (Смолич, II, 1958, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 301.