СКОРИ́НА, и, ж.
1. Твердий зовнішній шар хліба, пирога і т. ін. [Xор:] Гоп, мої гречаники, гоп, мої білі, Чого ж мої гречаники на скорині сіли? (Кроп., V, 1959, 254); // Кусок хліба, gирога і т. ін. [Бекер:] Будуть мені ткачі за скорину робити (Л. Укр., IV, 1954, 230).
◊ Хлі́ба ні скори́ни — нема ні куска хліба; нема ніякої їжі. Ой, косили косарики Півтори неділі, — Не бачили косарики Хліба ні скорини (Укр.. думи.., 1955, 266).
2. Верхній затверділий шар чого-небудь. — Може б, ти побув сьогодні дома?.. — Не можу, мамо, — глухо відповів [Дмитро], розбиваючи носком скорину снігу (Стельмах, II, 1962, 396).
3. рідко. Те саме, що шкі́рка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 299.