СКО́РЕЦЬ, рця, ч., діал. Вузький довгий килим. Сяде [Марія] ввечері скорці-коверці повстяні ткати, квіти червоні та жовті на чорному тлі розкидати.. — теж милуюся (Мур., Бук. повість, 1959, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 298.