СКОРЕНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СКОРЕНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., розм. Винищувати, усувати кого-, що-небудь. О, горе, ти горе! Чого без розбору Ти ломиш і вжиток, і вроду не в пору, І нащо минаєш багато на світі 3 того, що давно тут пора б скоренити? (Щог., Поезії, 1958, 444); [В с і:] Смерть католикам! Смерть їм, супостатам! Весь рід скоренимо! (Кост., І, 1967, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 298.