СКОРЕ́НЬКО. Присл. до скоре́нький. — Я побіг у сад і скоренько вирізав собі цівку з бузини (Гр., Без хліба, 1958, 58); Ад’ютант вибіг на горбок, розглянувся і вернувся скоренько до генерала (Мак., Вибр., 1956, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 298.