СКО́ПОМ, присл., розм. Всі разом, гуртом; спільно. — Чого ж ви стоїте? — зарепетував пристав.. — Беріть їх! В’яжіть! Опричники кинулись скопом (Гончар, Таврія, 1952, 425); Мали вони трьох хлопців, працювали скопом (Скл., Святослав, 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 296.