СКОЛИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., перех., рідко.

1. Приводити що-небудь у рух з одного боку в другий або зверху вниз. Вітер сколихує листя дерев.

◊ Сколи́хувати ти́шу (мовча́ння, заду́му і т. ін.) — порушувати, переривати тишу (мовчання, задуму і т. ін.). Коли гармонія замовкала, вечірню тишу сколихували пісні, що їх заводили дівчата (Чорн., Красиві люди, 1961, 3); Співали другі півні, сколихуючи тишу над селом (Цюпа, На крилах.., 1961, 118).

2. перен. Виводити із спокійного або млявого стану. Не раз, не два, як річка весняна, Із берегів виходив ти, [французький] народе, І все життя сколихував до дна, І ніс у світ свої бурхливі води (Рильський, III, 1961, 263).

3. перен. Збуджувати, пожвавлювати, розворушувати що-небудь (думки, почуття і т. ін.). Росте й виходить на історичну сцену [в останні десятиліття XIX ст.] нова революційна сила — робітництво, засновуються соціал-демократичні гуртки, людську думку сколихує вчення Карла Маркса, дратують і жахають капіталістів страйки (Рильський, Веч. розмови, 1964, 20).

◊ Сколи́хувати ду́шу (се́рце, глиб серде́ць і т. ін.) — викликати які-небудь почуття. Коли рядки моїх пісень могли б Людських сердець сколихувати глиб І в душах озиватися луною,.. — Щасливий їхнім щастям поготів, Нічого б я у світі не хотів (Перв., II, 1958, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 292.