СКОЛИХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Почати коливатися, хитатися, гойдатися. Важко шубовснули [міни] в річку, і вона сколихнулась, здається, до самого дна (Гончар, III, 1959, 352); М’яко сколихнулось купе, замигтіли вогні ліхтарів у вікні (Крот., Сини.., 1948, 12); Перед очима Ореста сколихнувся, поплив туман (Вол., Самоцвіти, 1952, 25); Над полем прогуркотіли перші гарматні постріли, сколихнулася земля, заклубочився дим (Кочура, Зол. грамота, 1960, 281); // Почати рухатися, метушитися. Від возів і гармат сколихнулася чорна хмара піших (Ле, Україна, 1940, 90); Враз натовп сколихнувсь, розступивсь, даючи дорогу новим прибульцям (Гончар, II, 1959, 14); Олександр знову прочитав приговор, і ще дужче сколихнулися селянські голови (Стельмах, І, 1962, 627).

2. перен. Почати хвилюватися, обурюватися; ставати збудженим, пожвавленим. Натовп знову сколихнувся, залементував, завив… Десятки рук простяглися до Романа [палія], вирвали його в тих, хто держав, і штовхнули.. просто в полум’я (Гр., II, 1963, 304); — Із району у ваше село їдуть карателі, — сказав він тихо, але всі почули його слова, і юрба сколихнулася (Тют., Вир, 1964, 529); Сьогодні стільки подій мало відбутися в селі, що сколихнулося відразу мало не все тритисячне населення Бородянки (Смолич, Мир.., 1958, 173).

3. перен. Виникнути, з’явитися (про почуття, думки і т. ін.). Опанас став і довго дивився вслід своєму синові.. І сколихнулось у ньому глибоке бажання рушити кудись за сином, наздоганяти неповоротне (Довж., І, 1958, 85); Ціла буря почуттів сколихнулася в моєму серці, поки я слухала Ніну (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 291.