СКОВОРОДА́, и́, ж. Неглибокий круглий посуд, в якому смажать їжу. Вщипне тіста [сластьонниця], та на сковороду ув олію (Кв.-Осн., II, 1956, 13); Внесла жінка сковороду з яєчнею (Головко, І, 1957, 303); На столі стояла накрита чистим рушником сковорода з смаженою картоплею (Ткач, Плем’я.., 1961, 93); * У порівн. Сонце стояло над головою, як сковорода, розпалене та наче огнем пекло (Мирний, І, 1949, 379); — Мінами як зачнуть швиргати — так навколо шкварчить, як на сковороді (Тют., Вир, 1964, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 290.

Сковорода, ди, ж. Сковорода. Ум. Сковорідка. Ув. Сковородя́ка. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 138.

сковорода́ — круглий плаский кухонний прилад для смаження м’яса, яєць, тушкування овочів тощо; форма кола робить сковороду в народній уяві охоронним предметом (див. «Вій» М. Гоголя); використовують предмет у замовляннях щодо стримування вогню і в магічному поборюванні оп’яніння. Совайся, Ничипоре, по гарячій сковороді (приказка); Хоч на воді, аби на сковороді (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 547.