СКОБОТА́ТИ, очу́, о́чеш, недок., перех., діал.

1. Лоскотати. Волос скобоче йому долоню (Март., Тв., 1954, 310); Ніздрі скоботав запашний дух рум’янку й кінської м’яти (Козл., Сонце.., 1957, 101); *Образно. Сонечко своїми проміннями, мов легіник, скобоче та цілує леваду (Черемш., Тв., 1960, 357).

2. Скрекотати. Комарі, задуха, твань. Не скобоче дика качка, не надуває свого вола водяний бугай, не чути плюскоту хвилі (Чаб., Тече вода.., 1961, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 288.