СКЛОДУ́В, а, ч. Робітник, що займається виготовленням скляних виробів дуттям. Особливу сторінку в білоруське художнє склоробство XVIII ст. вписали кріпосні склодуви і гравірувальники, котрі працювали на мануфактурах князів Радзівіллів у селах Уріччя і Налибоки (Знання.., 2, 1972, 9); Склодуви не могли жити без гути, як рослина без води, як тіло без душі (Панч, II, 1956, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 285.