СКИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., рідко. Блукати, не маючи постійного місця проживання; поневірятися. [Наталка:] Петре! Петре! Де ти тепер? Може де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю (Котл., II, 1953, 6); Я скитався сиротою, Гірко мені було! (Рудан., Тв., 1956, 75); — Матінка приходили.— Що вона? Все своєї править? — Додому кличе.— Тоді, як скиталися по чужих дворах, не кликала (Тют., Вир, 1964, 510).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 267.