СКАРЛЮ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Зігнутися, зіщулитися. Захирів старий, згорбився, скарлючився… та й умер (Мирний, II, 1954, 95); — Ось вона, неволя татарська! День і ніч у кайданах спи, працюй, їж і пий скарлючившись, прикутий до лави (Тулуб, Людолови, І, 1957, 476); // Неприродно викривитися (про руки, пальці і т. ін.). Очі в нього запалали, пальці якось скарлючилися (Мирний, III, 1954, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 255.