СКАРЛЮ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм.

1. Сильно зігнути, скорчити; // Неприродно викривити (руки, пальці і т. ін.).

2. безос. Звести судомою; зсудомити. До Василя Максимовича підходила вона [медсестра] разів із десять.. То трохи заспокоювалась дівчина: нічого немовби загрозливого. То холодом обсипало всю: а що, як Черемашка знову скарлючить? (Шовк., Людина.., 1962, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 255.