СКА́РЖНИ́К, ска́ржника́, ч. Той, хто скаржиться. Скільки доводилось батькам вислухувати скарг на нього. Немало й перепадало йому від батька. Але частіш навпаки — вислухає Юхим уважно скаржника, а тоді до сина: «Молодець! Отакий і рости, сину,— сердитий на всяку неправду» (Головко, II, 1957, 507); Щоб залаштувати справу, як того хотіли скаржники, пані війтову треба було задобрити подарунками (Чорн., Визвол. земля, 1959, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 254.