СКАРБО́НКА, рідко СКАРБО́НЬКА, и, ж. Зменш. до скарбо́на 1. Ксьондз, нема що казати, голосники мав добрі, гуцулія [гуцули] теж гула з охотою, хоч і невлад, а багачі кидали до скарбонки цілими левами (Хотк., II, 1966, 7); Довірливі люди валом валили на Маковея до кринички, і цілий день подзвонювали церковні скарбоньки, приймаючи мужицьке срібло і мідь (Стельмах, І, 1962, 256); Надумав [чоловік] швидко Скарбоньку справить просту, дерев’яну, І в неї класти дороге каміння (Фр., XI, 1952, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 254.