СКАНДЗЮ́БЛЕНИЙ, а, е, розм. Якого звело судорогою; // Який зігнувся, скорчився. — Де є хата Олексій Ушаков? — не забуваючи, що він є німець, спотворюючи та перекручуючи слова, спитав Прудивус у скандзюбленої бабусі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 464).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 250.