СКАНДА́ЛИТИ, лю, лиш, недок.

1. неперех. Влаштовувати скандал (у 2 знач.); бешкетувати. — У мене є дружина, в тебе чоловік. Гляди, ще дізнається — скандалити почне, а я скандалу не хочу (Шиян, Баланда, 1957, 244); — Перестаньте скандалити!.. Людина лежить у труні, а вона репетує тут (Вільде, Сестри.., 1958, 157).

2. перех., заст. Ганьбити кого-, що-небудь; осоромлювати. Гніву його не було границь. Як! .. Хтось смів протестувати. Скандалити його полковницьке ім’я, тягати його десь там по королівських канцеляріях (Хотк., Довбуш, 1965, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 249.