СКАНДА́Л, у, ч.

1. Подія, випадок, що набувають широкого розголосу й ганьблять їх учасників. Уже переболів [піп] свій удар [утечу дружини].. Почувши про скандал, нараз почали до парафії навідуватися гості,.. і все то приїздило, лізло з чобітьми у душу, задавало нескромні питання (Хотк., II, 1966, 178); Єдине, чого Катерина дійсно боїться,— скандалу.. В жодному разі не можна тепер допускати скандалу (Вільде, Сестри.., 1958, 105); [Телеграфіст:] Ви розумієте, що може статися, коли начальник станції вийде п’яний? Це ж скандал на всю Росію (Корн., І, 1955, 158); // розм. Що-небудь варте осуду, недозволенне, ганебне. В вухах [Івана] лунало: геть!.. геть з дому!.. Скандал… сором… кров шуміла в ухах, до горла щось котилося… (Коцюб., І, 1955, 404); // Уживається як вигук у знач. ганьба! (Зав’язується бійка..) [Розпорядник:] Який скандал!!! і в день конгресу. Це ж попаде напевно в пресу (Олесь, Вибр., 1958, 423); У кабінеті кардинал, залитий золотом і кров’ю… із синіх вуст облудне слово поволі ронить… о, скандал! (Сос., І, 1957, 398).

2. Галаслива сварка, колотнеча; бешкет. Він трошки злякався: боявся, щоб Василина коли-небудь не наробила скандалу… (Н.-Лев., II, 1956, 79); Сергій бачив, що Майя за перше-ліпше необережне слово ладна була накинутись на нього з кулаками, вчинити публічний скандал (Гур., Друзі.., 1959, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 249.