СКАМ’ЯНІ́ЛИЙ, рідше СКАМЕНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Який перетворився на камінь. У товстих шарах кам’яного вугілля знаходять іноді цілі стовбури скам’янілих дерев (Уроки.. хіміка, 1956, 74); Шевченко гриз олівець, замислившись над якимсь віршем.. — Не витанцьовується? — співчутливо спитав Вернер, підводячи очі від скам’янілої мушлі третинного періоду (Тулуб, В степу.., 1964, 267); // Який став твердим, наче камінь. Спотикаючись об скам’яніле груддя, Савка перебрів дорогу і зупинився (Коз., Блискавка, 1962, 4); // перен. Який зупинився в своєму розвитку, застиг у якій-небудь формі; закостенілий. Молодше, сповнене політичним шумуванням громадянство безжалісно розтоптувало й ховало його провінційні скам’янілі ідеали (Стельмах, І, 1962, 329); До похідних вигуків належать такі, що утворились від інших частин мови. Це численна група скам’янілих форм іменників, дієслів, прислівників (Сучасна укр. літ. м., І, 1969, 528).
2. перен. Який став нерухомим, завмер під впливом якого-небудь сильного враження, переживання і т. ін.; заціпенілий. Вони перекинулись між собою кількома незрозумілими словами і вийшли з хати, не глянувши на скаменілу Софію (Л. Укр., III, 1952, 515); Скам’яніла від горя, нерухомо сиділа Лідія Андріївна над батьком (Тулуб, В степу.., 1964, 189); Сержант звів погляд на зблідле, скам’яніле обличчя бібліотекарки (Багмут, Опов., 1959, 80).
◊ Мов (немо́в, на́че, як і т. ін.) скам’яні́лий (скамені́лий) — нерухомий, без найменшого руху. Самсон стоїть, мов скам’янілий, Блідий (Л. Укр., І, 1951, 338); Катя Захарівна сидить нерухомо, наче скам’яніла (Жур., Звич. турботи, 1960, 109); І став, зажурився, Аж весь похилився Козак скам’янілий неначе (Вороний, Вибр., 1959, 80); Капітан кільканадцять мінут [хвилин] сидів, як скаменілий, без думок, без вражень (Фр., VI, 1951, 471).
3. перен. Який втратив здатність щось відчувати, виявляти якісь почуття. В душі скам’янілій є віра одна: В хвилину, коли виповняється міра, Над світом підноситься судна сокира, Щоб з ворога взяти за кривду сповна (Перв., І, 1958, 336); Скам’яніле серце.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 249.