СКАЛУБИ́НА, и, ж., розм. Вузький довгастий отвір у чому-небудь; щілина. Нараз камінні стіни ніби розступилися, крізь тісну скалубину продерся різкий, жовтий луч [промінь] світла (Фр., VIII, 1952, 316); // Отвір у замку, куди вставляють ключ. Ключ у вхідних дверях знову заторохтів — ключ ніяк не потрапляв у скалубину (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 489).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 248.

Скалубина, ни, ж. Скважина, трещина. Чуб. V. 683. Як пан Біг дає, то й скалубинами пхає, а як відбирає, то й двері не замикає. Фр. Пр. 91. Дивиться господарь скалубиною, що робит жовнірь з господинею. Гол. І. 147.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 131.