Про УКРЛІТ.ORG

скалити

СКА́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех.

1. Розсуваючи губи, відкривати, показувати зуби (звичайно про тварин). Стриба Рябко, вертить хвостом, Неначе помелом, І знай, дурненький, скалить зуби Та лиже губи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50); Ліс шумить та все гуде — голова кругом іде… Враз шепоче Наталюся: — Я ж боюся, я боюся,— зуби скалить он ведмідь… (Тич., Комунізму далі.., 1961, 11); Коли Ксеня ще дужче заливалася бурхливим реготом, Катерина скалила зуби, виставляла два пальці над лобом й корчила до дівчини чортика (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 251).

◊ Ска́лити зу́би: а) див. зуб; б) (з кого — чого, над ким — чим) насміхатися, глузувати. Спочатку насміхалися [люди], а потім і співчувати почали. Першим озвався Грицько Тихолаз — панський чередник. — Чого, каже, зуби скалите над людською бідою! (Речм., Весн. грози, 1961, 95).

2. розм. Злегка прикривати повікою, повіками (око, очі); трохи примружувати.

СКА́ЛИ́ТИ, ска́лю́, ска́ли́ш, недок., перех., рідко. Ранити шкіру скалкою, колючкою і т. ін. Ноги собі скалить, а чоботи на кию носить (Номис, 1864, № 11230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 246.

Скалити, лю, лиш, гл.

1) Занозить. Ноги собі скалить, а чоботи на кию носить. Ном. № 10230.

2) Скалить, оскаливать, обнажать. Скалить зуби, як собака. Ном. № 12639.

3) Сильно бить, разбивать въ щепки. Угор.

4) Браниться, ручаться. Угор.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 130.

вгору