СКАКОВИ́Й, а́, е́.

1. Признач. для скачок. Всю уже путь ми на полі пройшли скаковому,— Коням з гарячої шиї пора хомути поздіймати (Зеров, Вибр., 1966, 218); Травень 1915 року пам’ятний київським старожилам гомінким народним гулянням на Сирецькому скаковому полі (Мист., 6, 1965, 16).

2. Який має високі бігові якості (про коней). Все життя наше завалене обставинами, перешкодами, бар’єрами. Але людина — не скаковий кінь, що, спіткнувшись на одному бар’єрі, фактично виходить з гри (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 245.