СКАЖЕНЮ́КА, и, ч. і ж., розм. Хвора на сказ тварина. * У порівн. Наперед усіх вбігла невістка. Біжить, аж засапалася, очі витріщила, сичить, як гадюка, плига, як та жаба, а піна з рота, як у тієї скаженюки… (Л. Янов., І, 1959, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 239.

Скаженюка, ки, ж. Бѣшеное животное. Мов та скаженюка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 129.