СКАВУЧА́ННЯ, СКАВЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. скавуча́ти, скавча́ти. Якось уже днів через п’ять, надвечір, партизанські дозори почули знайоме радісне скавучання (Збан., Крил. гонець, 1953, 14); Собаче скавчання розітнулося ту ж мить —..хвіртка таки добренько прищемила йому хвоста (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 11); Скавучання губної гармонії моторошно розносилось над попаленими дворищами (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 238.