СИЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. сича́ти. Почув я ззаду тонке в’їдливе сичання. Повертаюсь. А просто перед моїм обличчям, високо підвівшись, стоїть грізна гадюка (Наука.., 5, 1966, 26); Його думки пливли далі.. Нема руїн. Скрізь нові будинки. Гук машин, сичання пари, тиск людей (Коцюб., II, 1955, 8); Він придивлявся до лампочки і прислухався до сичання газу (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 134); — Хлопці! Денис у мене сало вкрав. Віддай сюди! — А тобі що, шкода? — поцікавився Денис, не відриваючи спички від вогню, на який, розтоплюючись, із сичанням капало сало (Тют., Вир, 1964, 288); В хліві затихло сичання рубанка, і вийшов весь у стружках міцний і червонощокий Карпо Чумак (Кучер, ІІрощай.., 1957, 205); В темряві чулися крики поранених,.. важка скоромовка кулеметів, свист куль і сичання оскоків (Перв., Дикий мед, 1963, 367); Чулися страшенні удари грому та густе сичання дощу, що сік об брезеніт (Збан., Мор. чайка, 1959, 137); Із панських прихвоснів-рабів Ми людьми з прізвищами стали І вголос прізвища сказали Під зле сичання ворогів (Олесь, Вибр., 1958, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 209.