СИ́ТНИЙ¹, а, е.

1. Який, маючи багато поживних речовин, добре насичує (про страви, їжу); тривний. Ходить [Мотря] коло корови: напуває її ситним пійлом з висівками або м’якиною (Мирний, II, 1954, 110); На придолинку росла конюшина, пирій — ситний корм скотині (Горд., II, 1959, 195); Ситна вечеря так підкріпила козака, що він готовий був дертись на перший-ліпший бастіон (Добр., Очак. розмир, 1965, 187); // Багатий на їжу, страви і т. ін. Йосипенко піднявся нагору, увійшов у велику хату, де завжди були гудючі бенкети, ситні обіди (Мирний, IV, 1955, 193).

2. рідко. Те саме, що си́тий 2; // у знач. ім. си́тний, ного, ч. Гладка людина. Пита ситний худого: а куди ти йдеш (Сл. Гр.).

3. Те саме, що си́тий 5. — Достатків там більше,— почав той,— переорюють краще, та й земля ситніша. Тут з глиною — руда, а там, як вугіль, чорна (Мирний, III, 1954, 106).

СИ́ТНИЙ², а, е.

1. Просіяний через сито. Ситне борошно.

2. Спечений з борошна, просіяного на ситі. Ситний хліб.

СИТНИ́Й, а́, е́, заст. Настояний на меду або підсолоджений медом. Пивали [шляхтичі] по тій Вкраїні Меди та вина ситнії (Думи.., 1941, 194); Хваляться панове Кіньми дорогими, Ісповняють [наповнюють] срібні кубки Винами ситними (П. Куліш, Вибр., 1969, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 207.

Ситний, а, е. !) = Ситий 1. Ті діти були такі голодні і на тую хвилю, як І. Христос прирік, стали дуже ситними. Гн. І. 92.

2) Питательный, сытный. Ситна паша. Ой пийте, ляхи, води калюжі, води-калюжі болотянії, а що пивали на тій Вкраїні меди та вина ситнії. АД. II. 40.

3) = Ситий 3. Земля ситна.

4) = Ситий 5. Пита ситний худого: а куди ти йдеш. Рудч. Ск. II. 16.

5) Богатый, хлѣбородный. Туда (в Сербів) ситні краї, не так як у нас. Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 124.