Про УКРЛІТ.ORG

сирість

СИ́РІСТЬ, рості, ж.

1. Властивість і стан за знач. сири́й 1-3, 6. Уранці туманцем, удень сонечком, а увечері морозцем — повитягувало з неї [землі] усю сирість (Кв.-Осн., II, 1956, 123); [Лукерія Степановна:] Жили ми у підвалі, боже, у якій багнюці та в сирості (Кроп., II, 1958, 301); Поїхав якось Семен до глинища.. Копає.. Утомиться — сяде, спочине, скрутить цигарку, викурить у холодочку. Та й кобилі гарно: від глини сирість іде, муха не так б’є (Хотк., І, 1966, 127).

2. Надмір вологи де-небудь, у чомусь; підвищена вологість. Всепроймаюча петербурзька сирість ломила руки й ноги (Ільч., Серце жде, 1939, 335); Знадвору потягнуло сирістю, важким, пересиченим вогкістю повітрям (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 132).

3. розм. Специфічний запах чого-небудь. Витягли [рибалки] човни на берег, розкидали мокрі сітки по лозах. Запахло по березі баговинням, мулом та риб’ячою сирістю (Н.-Лев., І, 1956, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 198.

вгору