СИРОТЯ́, я́ти, с. Зменш.-пестл. до сирота́ 1. Бідних сиротят без хліба оставляли [вороги] (Думи.., 1941, 148); У світі є й діти одні — сиротята, Самі без опіки, без хати вони (У. Кравч., Вибр., 1958, 207); Дядько мав своїх дітей, до їх його серце і лежало.. До того ще дядина — злюща-презлюща, і чоловіком своїм орудувала, а що вже казати за мале дівча-сиротя! (Мирний, I, 1954, 71); — Видиш, жінко? Нам було прийняти сиротя Михайлове, як приносила [Анна] та просила прийняти (Коб., 11, 1956, 245); — Хіба на них розсердишся? І бабунею взивають, і лащаться… А ще ж — сиротята (Головко, І, 1957, 248); * Образно. Пташенятам-сиротятам ягідки доспіли (У. Кравч., Вибр., 1958, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 203.