СИРОТЮ́К, а́, ч., розм. Хлопчик, що втратив батька й матір або одного з них; сирота. Сам не знав [учитель], кого більше жалувати, чи сього сиротюка, котрий іще пищав з болю прорізними голосами, чи того хлопця, що міг бути для родичів потіхою, а йшов насліпо у пропасть [прірву] (Ков., Світ.., 1960, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 203.