СИРОТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Бути сиротою (у 1 знач.). Я вгадала, що я сиротую, що вбога я, та не при батькові-матері зросла, живу у чужій сім’ї з ласки (Вовчок, І, 1955, 198).
2. Лишатися одиноким, самітним. На далекі заробітки Всіх синів повиряджа [вдова], В люту зиму, в теплі літки — Сиротує — не зважа (Граб., І, 1959, 505).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 203.