СИРО́ТНО, СИРІ́ТНО, рідко. Присл. до сиро́тний, сирі́тний. Осторонь сиділа Маріка, самотньо, сиротно (Вас., II, 1959, 214); Пошарпані циновки на долівці сирітно щуляться, та з темної стіни ледве впізнати можна портрети (Ле, Міжгір’я, 1953, 203); // у знач. присудк. сл. Листа прислала мати: — Поліг татусь твій на війні. І ти мене покинув… Самій так сиротно мені … Вертайсь додому, сину! (Воскр., З перцем!, 1957, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 203.