СИ́РО. Присл. до сири́й 1; // у знач. присудк. сл. Про наявність надмірної вологості, сирості де-небудь. Як чудно здалося у класі! Темно-темно, нечисто, сиро, а дітей — тьма (Вас., IV, 1960, 17); Осінь у лісі. Іде дощ. Сиро в окопах (Головко, І, 1957, 59); * Образно. На душі сиро, самотньо, на серці важко та тяжко (Мирний, V, 1955, 341).

СИРО… Перша частина складних слів, що відповідає слову сири́й у 4 знач., напр.: сирокопче́ний, сиросо́лений і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 199 - 200.