СИРЕ́НА, и, ж.

1. У грецькій міфології — морська німфа (жінка з риб’ячим хвостом або птах з жіночою головою), що своїм співом зваблювала мореплавців у смертельно небезпечні, згубні місця. Всі врозтіч кораблі пішли; Як гуси, в воду поринали, Із кораблів — сирени стали І разні [різні] пісні підняли (Котл., І, 1952, 219); — Спершу сирен ти зустрінеш, що чаром своїм нездоланним Кожну людину чарують, яка лиш до них підпливає (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 212); // перен. Про красиву, спокусливу, але бездушну жінку.

2. Хвостате земноводне з довгим змієподібним тілом, що зберігає протягом усього життя зовнішні зябра.

3. тільки мн. Ряд великих рослиноїдних водяних ссавців з ластами й хвостовим плавцем, що зустрічаються в теплих морях і річках.

4. фіз. Прилад для одержання звуків різної висоти й для вимірювання кількості звукових коливань.

5. Апарат, прилад, що може давати звуки великої сили й будь-якого тону; сигнальний гудок, що дає різкий, далеко чутний звук. З панського двору уперто і нестерпуче б’ють в село хвилі дикого ревища, наче корабель гине на морі і в останній розпуці розриває горла сирен (Коцюб., II, 1955, 61); Раптом в ніжні звуки рояля вдираються інші: виття сирени, гудки заводів. Повітряна тривога (Коч., II, 1956, 373); Сирена швидкої допомоги зойкнула зовсім близько, десь під вікном, і Боровик знов посунувся до дверей (Собко, Справа.., 1959, 79); * У порівн. Моторошно в темноті буран завив, як та сирена… (Тич., II, 1957, 152); // Звук, створений таким гудком. Він [сніг] немов приглушував усі звуки — і сміх молоді, і автомобільні сирени (Донч., V, 1957, 319); В розчинене вікно разом із свіжим.. повітрям линув гомін перехожих, сирени автомашин (Ткач, Черг. завдання, 1951, 97); * Образно. Над ним [верхолазом] лунає дня сирена, і обніма його блакить (Сос., Близька далина, 1960, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 197.