СИНЮ́ШНИЙ, а, е. Синюватий, синій унаслідок зменшення в крові кількості кисню (про шкіру, губи і т. ін). Він пробурмотів погрози на адресу свого ворога і стис свої тонкі синюшні губи (Мик., II, 1957, 219); Під очима [у Романа Петровича] темні набряклі мішки. І все обличчя у нього якесь підозріло синюшне (Коз., Сальвія, 1959, 94); Увійшов бригадир садової бригади, низькорослий чоловік з синюшним нездоровим рум’янцем на щоках, і почав скаржитись на брак якоїсь отрути проти садових шкідників (Добр., Тече річка.., 1961, 245); // Який має шкіру, губи і т. ін. синюватого кольору. Коли когось у селі треба було катувати — за це охоче брався синюшний Октав (Стельмах, І, 1962, 463).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 189.