СИНЬОО́КИЙ, а, е.

1. Із синіми очима. Вечерю подала хазяйська дочка. Це було те «ай», сполохане вранці, молоденьке, біляве, з ніжною лінією тіла, курносе і синьооке (Коцюб., II, 1955, 210); Йван був білорус, синьоокий, білочубий, з лагідним обличчям, якийсь чужий у цьому суворому гірському краї, серед яскравогубих, вогненнооких Яреминих земляків (Загреб., Шепіт, 1966, 31); Єдине, чим могло привабити її чисте, синьооке обличчя,— це своєю милою простотою (Грим., Подробиці.., 1956, 9); * Образно. З гір високих Рої пелюсток синьооких Ловили ми серед долин (Олесь, Вибр., 1958, 391); // у знач. ім. синьоо́ка, кої, ж. Жінка, дівчина з синіми очима. Марко чекав, поки начальник назве й решту присутніх, наприклад, ту синьооку (Мик., II, 1957, 429); — Ех, не знаєш ти, Левку, де дівчата ще кращі. Бачив би ти отих синьооких, що їм таврійська ковила шовками стелеться до ніг (Гончар, II, 1959, 239).

2. поет. Із синіми квітками. Він частенько їздив у машині З молоденьким вітром вперегон [вперегін], Де дівчина брала при долині, Вибирала синьоокий льон (Мал., Задов. джерело, 1959, 254); На землі синьоокі проліски, перші фіалки соромливо піднімають голівки і сила-силенна вже справжніх весняних квітів (Коп., Як вони.., 1961, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 192.