СИНТЕЗУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до синтезува́ти. Вона [ідея] є всепроникаючим стрижнем твору, організуючою силою всіх компонентів, синтезуючим висновком його (Літ. газ., 25.ХІ 1953, 2); Калій сприяє підвищенню [посиленню] синтезуючої дії інвертази [ферменту, що розщеплює сахарозу] в картоплі та в інших рослинах (Допов. АН, 2, 1954, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 187.