СИ́НОНЬКО, а, ч. Пестл. до син 1. Ой піду ж я до синонька на широкі лави (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 74); — Спи, любий си́ноньку! спи, моя врода! Будеш ти в світі щасливий..! (Л. Укр., І, 1951, 342); — Прочитайте ось. Обезславили мого синонька. На весь світ обезславили (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 186.