СИНО́Д, у, ч.

1. У дореволюційній Росії — найвищий колегіальний орган православної руської церкви; за радянського часу — дорадчий орган при патріархові Московському і всієї Русі. Найсвятіший синод відлучив Толстого від церкви (Ленін, 20, 1971, 20); Після конфлікту з духовенством і синодом нарешті було вирішено встановити пам’ятник [Богданові Хмельницькому] на Софійській площі (Веч. Київ, 11.I 1969, 4); Секретар консисторії приховує жало своєї душі стилем обер-прокурора найсвятішого синоду Побєдоносцева (Стельмах, І, 1962, 416); * Образно. Одним думалось про далеку землю, другим зелено малювались оті сім десятин, що десь міряє таємничий селянський синод (Стельмах, І, 1962, 198).

2. У протестантській церкві — зібрання духовних і світських осіб для розв’язання найважливіших церковних справ.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 184.