СИНИ́ЦЯ, і, ж. Маленька співуча пташка з різнобарвним оперенням ряду горобцеподібних. Синиця шкоду робить, а журавель попадається (Укр.. присл.., 1963, 144); — Я ставлю річ твою в дурницю; Ти в руку не піймав синицю. Не тебе, далебіг, боюсь (Котл., І, 1952, 293); З дерева на дерево перелітали зеленобокі синиці, червоногруді снігурі (Збан., Ліс. красуня, 1955, 88); Тонко дзвонять синиці в дібровах, над озерами спить верболіз (Сос., Поезії, 1950, 152); * У порівн. І наснилася знову криниця, Щебет крапель об ранній порі І зоря, наче синя синиця (Мал., Звенигора, 1959, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 182.

Синиця, ці, ж.

1) Синица. В саду щебечуть синиці. Чуб. V. 454.

2) Названіе вола масти нѣсколько темнѣе димана (См.). КС. 1898. VII. 43. Ум. Сини́чка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 121.

сини́ця (зменшене — сини́чка, синича́ — пташа синиці) — маленька співуча птаха з різнобарвним оперенням ряду горобцеподібних; через те й кажуть: «Синиця — горобцю сестриця»; вісниця добра; через веселий норов приладжували годівницю до вікна і запитували пташку про майбутнє; відоме прислів’я «Краще синиця в жмені, ніж журавель в небі», символізуючи хоч мале, але добро, є образним порівнянням двох бажаних речей, цілей, з яких друга важливіша, але майже недоступна, а перша доступна, але меншовартісна; вживається й на означення вибору різних життєвих ситуацій, а також при одруженні, як у «Наталці Полтавці» І. Котляревського; про безплідну хвальбу кажуть: «Синиця море запалила»; про маленький розмір пташки іронізують: «Синиця — не птиця», «Синицю і на сани поклади, то синиця синицею»; у піснях символізує молодицю або молоду: «Ой у полі конопелька. На конопельці золота ряса. Там синиця походила Та росичку потрусила, До золотничка поносила: — Іскуй мені перстеньочок»; з поведінкою птахи пов’язані народні прикмети, — «починає співати синиця — весна надходить», «синиця пищить — зиму віщить»; за прикметою, як «синиця б’ється зимою у вікно, то чоловік десь гине у дорозі в снігах». Синиця шкоду робить, а журавель попадається (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 538.