СИМУЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. і док.

1. неперех. Удавати з себе (перев. хворого). Хто симулює, той нічого не вхитрує (Укр.. присл.., 1955, 390); Котромусь з офіцерської комісії при огляді вдалася підозрілою Оленчукова шия. Чому не згинається? Контужений чи просто симулює? (Гончар, II, 1959, 276); Дружинник стає у позу і читає роль Войницького з інтонаціями правопорушника, що виправдовується, симулює і кається (Вол., Місячне срібло, 1961, 47).

2. перех. Удаючи, обманюючи, створювати хибне уявлення про свій фізичний стан, свої почуття і т. ін. Доповів [лікар] начальникові, що державний злочинець симулює манію переслідування (Бурл., Напередодні, 1956, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 177.